2024-03-28, 8:09 PM  
Ви увійшли як Гість | Група Гости | RSS      


Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
 Літературні туристично-пізнавальні маршрути:
 
Маршрут № 1
     Васильченко Степан – Драбів – Будинок земської школи в якій вчителював Степан Васильченко. Нині житловий будинок. Видатний український письменник, педагог. У 1903 році вчителював у Драбові. Згадуючи про це, він писав: „Драбівська школа – будинок непоганий, багата школа, тільки сумно мені: два вчителі поповичі, два законовчителі – попи, учителька попівна. Між ними, я селюк, пролетар. Вечорами в учительській, де я мусив жити, не маючи квартири, кубрячать і ріжуть в стукалку вибрані драбівські типи. Уперше мені сумно стало на вчителюванні”. (Васильченко С. Повісті та оповідання. К., 1949. с. 42) Саме тут були написані останні рядки його важливої педагогічної праці „Записки вчителя”, які є цінним матеріалом для вивчення історії освіти на Драбівщині. Одна з вулиць селища, а також ЗОШ I – III – х ступенів носить ім’я видатного письменника.
     Сипченко Олександр Сергійович, народився 3 вересня 1959 року в Драбові, в сім'ї службовців. У 1976 році закінчив Драбівську середню школу. Після закінчення школи проходив службу в Збройних Силах СРСР. Після військової служби, з кінця 1979 до 1981 року працював будівельником, а потім обрав професію поліграфіста, за якою працює і в даний час. З дитинства закоханий в художнє слово. Палкий шану­вальник гумору. Одружений, має дочку.
     Голубєва Любов Іванівна народилася у 1964 році у Драбові. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працювала кореспондентом міської газети м. Междурєченська Кемеровської області. Вірші друкувалися в районній та республіканській періодиці. Нині — на журналістсь­кій роботі. Одружена, має двох синів та доньку.
    Пепа Вадим Іванович – поет-прозаїк –народився 9 січня 1936 року в смт Драбів. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету. Працював кореспондентом газети "Літературна Україна", завідуючим відділом художньої літератури газети "Друг читача". З 1988 року В.І. Пепа – член Спілки письменників України, лауреат літературної премії ім. Нечуя-Левицького. Автор книжок для дітей "Найкращий трамвай" (1979), "Прилетів лелека" (1986), художньо-документальної повісті "Не підведи брате" (1981), поетичної збірки "Скажи мені, соколе" (1987). У видавництві "Веселка" вийшли з друку книжка В.І. Пепи "Горохова скриня" (1994) та художньо-історичні нариси "Ключі од вирію". В.І. Пепа – автор кіносценаріїв "Андрій Головко", "Петро Панч", "Право на мрію". Проживає в місті Київ.     
     Петренко Іван Іванович – Драбів – народився 25 вересня 1920 року в селі Крупському Золотоніському району. Залишився рано без батьків, виховувався в патронаті місцевого колгоспу. Після семирічки, навчання продовжував на агрономічному відділі Обіточенського агрозоотехнікуму в Чернігівському районі на Запоріжжі. Водночас скінчив при редакції Чернігівської райони "Ленінська зірка" курси редакторів стінних газет і робсількорів. У серпні 1941 р. – рядовий 13-ої окремої стрілецької бригади Південного фронту. Після поранення на Матвієво-Курганському напрямку 28 січня1942 року, комісія ВТЕК визнала інвалідом зі зняттям з військового обліку. Починаючи з 1944 року і до виходу на пенсію – робота в редакції Корецької (Рівненщина), Золотоніської Драбівської районних газет. З 1954 по 1957 роки – власний кореспондент обласної газети "Черкаська Правда", а потім аж до виходу на пенсію – завідуючий відділом сільського господарства Драбівської районної газети.
     Швидкий Дмитро Григорович – Драбів - народився 6 березня 1959 року в селі Михайлівка Драбівського району на Черкащині в сім'ї колгоспників. За фахом інженер-механік. Після закінчення Ленін­градського політехнічного інституту проходив службу в військах Протиповітряної Оборони на Закавказзі. Після демобілізації працював у Драбівській райсіль-госптехніці на посаді інженера по організації ремонту і дефектовки, потім на виборних посадах в Драбівському райкомі ЛКСМ України. Нині проживає в смт Драбів. Одружений. З дружиною виховують двох синів та доньку. Працює інженером-технологом па Драбівському механічному заводі. Друкуватися розпочав у 1988 році на сторінках ра­йонної газети «Прапор Жовтня". Ставав лауреатом ра­йонної газети «Прапор Жовтня».
     Ступаченко Валентина Іванівна – Драбів - народилася 20. 03. 1951 року в с. Михайлівка Драбівського району у сім'ї колгоспників. Закінчила Михайлівську 8-річну школу у 1966 р., а потім Драбівську десятирічку у 1968 р. Цього ж року вступила на філологічний факультет Ніжин­ського державного педінституту ім. Н. В. Гоголя, який закінчила у 1972 році. За призначенням працювала учителькою укр. мови та л-ри у Білоусівській восьми­річній школі, а з 1974 року — учителька укр. мови і л-ри Драбівської СШ. З 1985 — 1987 р.р. навчалася у Київському пед­інституті ім. Горького на дефектологічному факультеті. Нині працює логопедом шкіл Драбівського району. Вірші почала писати ще в студентські.
      Опанасенко Василь Іванович - Драбів – народився 10 березня 1932 року в Драбові в сім'ї колгоспника. У 1954 р. закінчив Драбівську СШ. З 1954 по 1955 р. працював лебідчиком на Білоусівському торфкопі. В 1957 р. посту­пив на 1-й курс Львівського Державного педінституту. З 1960 р. по 1979 р. працював на Волині по направ­ленню. Спочатку в м. Нововолинську, потім в Іваничівському районі. З 1979 р. по 1993 р. працював у Драбівському міжшкільному навчально-виробничому комбі­наті — спочатку його директором, а з 1986 р. заступ­ником директора по навчальні частині. З 1993 року і по даний час перебуває на пенсії.
 
Маршрут № 2
     Короленко В.Г. – Демки - Масло Михайло Кирилович – (11.02.1918 - 27.12.1987) народився 11 лютого 1918 року в селі Мойсівка Драбівського району в родині селянина-бідняка. В 1911 році закінчив Шрамківську середню школу. Працював піонервожатим, учителем у сільських школах. Закінчив Лубенський учительський інститут. Потім - війна. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями "За відвагу", "За бойові заслуги". Після війни повертається до вчительської діяльності, заочно закінчив мовно-літературне відділення Черкаського педагогічного інституту. Понад 40 років викладав українську мову і літературу в сільських школах. А з 1952 року до кончини жив і працював у селі Ковалівка Драбівського району. 66 років Михайло Масло прожив у селі, присвятив йому; сільським трудівникам кращі свої твори. Автор десяти збірок поезій: "Дорогою в поле". "Земля батьків". ''День прибуває", "Від імені сіл'', "Жайворонки", "Спалахи", "Гроно", "Літо". "Вінок з колосків", "Передчуття весни". Учитель-поет своїм поетичним словом закликав любити рідний край, землю, отчий дім хліборобів.
     Коцюбинський Михайло – Кононівна - Видатний український письменник. Влітку 1908 року майже місяць Михайло Коцюбинський перебував у Кононівці на відпочинку. Приїхав він на запрошення поміщика, видавця газети „Рада”, в якій друкував свої твори, Євгена Чикаленка. В Кононівні Михайло Коцюбинський задумав і написав свою знамениту новеллу „ІНТЕРМЕЦЦО” („Перепочинок”), присвятивши її кононівським полям. „Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі. Широко, гарно, спокійно”. Михайло Михайлович Коцюбинський приїхав у Кононівку 5 червня 1908 року. З Кононівки він писав своїм друзям: „Тут, живучи природою, навчаючись у неї, я й сам став спокійніший і чистіший... До того ж - я певен – тут ніхто не здійснює за мною гласного і негласного надзору”. Проти вікна кімнати, в якій жив письменник, росли молоді берести. Під одним з них любив працювати Михайло Михайлович. Місцевий житель, який помер на 96 році життя в 1967 році, Веремій Григорович Малинка розповідав, що Михайло Михайлович читав селянам твори Максима Горького, проводив з ними бесіди. Садиба Чикаленка була розміщена на території парку, який займав площу шість гектарів. З Кононівки письменник вивіз образ поміщика-ліберала Аркадія Петровича Малинки, прообразом якого став Євген Чикаленко в повісті „Коні не винні”. На матеріалах Кононівки написано й твір „Як ми їздили до криниці”, в якому Михайло Михайлович описав свою поїздку з Кононівки в село Фарбоване, нині Яготинського району, на ярмарок „до кринички”, як в той час звався ярмарок у народі.
     Скрипник Володимир Петрович – Кононівка - Житель села Кононівка. Народився в сім'ї службовця. 40 років. Одру­жений. По закінченню восьмирічки в 1972 році поступив в Київський будівельний технікум. Навчаючись в техніку­мі займався спортом, мав непогані результати. Був учасником худ, самодіяльності. Після року навчання всі мої мрії, надії, сподівання, що невичерпним джерелом виливались, іскрились в жагучому промінні юно­сті, накрила чорною хмарою тяжка хвороба, підірвав­ши як фізичні так і моральні сили. В 17 років несподівано стати інвалідом, усвідомлюю­чи, що це на все життя, що смерть невідступно пере­буває поруч з тобою і вже 24 роки збирати останні сили і вириватися з її холодних «обіймів». Розуміти це під силу тому, хто на собі випробував чи відчув цей «подарунок» її величності Долі. Я дуже люблю Україну і бачити, як з кожним роком твоя Батьківщина тоне в багні бандитизму, корупції, бюрократії і т. д. це ще більша трагедія за особисту і головне відчувати свою безпорадність, не мати змоги завадити цьому всенародному горю. Мабуть тому мої твори більш сумного характеру . За те, що я живу і можу творити, я безмежно вдячний своїй дружині Ніні. Її доброта, ніжність, турбота підтримують мої моральні сили, надають наснаги і творчості.
     Фурса Олександр Іванович – Шрамківка – народився 14 серпня 1933 року. Професія: - зооінженер. Працював: гірником, трактористом, зоотехніком, учителем трудового навчання Драбівського Виробничо-навчального комбінату і Шрамківської середньої школи. Пенсіонер, учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні. Проживає в смт Шрамківка.
     Зеленський Микола Федорович – Кононівка – народився 9 грудня 1946 року в с. Кононівка в сім'ї колгоспників. Освіта середня, працював у колгоспі, потім робітником на Кононівському хлібоприймальному підприємстві.
     Чаленко Олексій Йосипович – Яворівка – народився 23 травня 1925 року в с. Капустенці Яготинського району Київської області в сім'ї селянина. В 1930 році переїхали в Хутір Новомиколаївка Лемківської сільської ради. В 1939 році переїхали жити в с. Яворівку. В 1955 році закінчив Київський культосвітній технікум і працював 12 років на клубній роботі. В 1971 році закінчив Київський Державний університет ім.. Т.Г. Шевченка, факультет історії, кафедру міжнародних відносин. До 1991 року працював вчителем історії і суспільствознавства та Основи держави і права. Нині – пенсіонер, очолює Сільську Раду ветеранів війни і праці.
      Щерба Володимир Павлович – Шрамківка журналіст, робітник, пенсіонер. Багато років життя віддав районній газеті. Вийшовши на заслужений відпочинок, віддався літературній роботі, написав кілька книжечок поезій та біля десятка віршованих драм, одна з них "Розстріляні струни" побачила світ у журналі "Українська культура" і зробила автора лауреатом цього часопису за 1995 рік. В 1996 році вийшла з друку книга "Над Чумгак - рікою" – це історико-географічний нарис про рідний край.
     Шевченко Т.Г. – Мойсівка. Достовірно відомо, що великий поет тричі побував у селі Мойсівка. Вперше він приїхав туди 29 червня 1843 року з Євгеном Гребінкою. Вдруге Тарас Шевченко приїздив до Мойсівки 12 січня 1844 року, і втретє – 12 січня 1846 року. У маєтку поміщиці-вдови Т. Г. Волховської поет познайомився з Олександром Афанасьєвим-Чужбинським, письменником і етнографом; Софією Закревською, письменницею; Яковом де Бальменом, офіцером, письменником, художником; поміщиками братами Закревськими. Тут він зустрів Ганну Іванівну Закревську, якій присвятив кілька поезій і намалював з неї один з найкращих своїх портретів. Маєток Тетяни Густавівни Волховської у Мойсівці – садиба, яку сучасники порівнювали з паризьким Версалем – всесвітньовідомою пам’яткою паркового мистецтва, зразком довершенності мистецького твору. Інколи парк у Мойсівці називали „химерний сад”. В садибі був парк, парк із статуями, фонтанами, альтанками, гротами, що мали вигадливі назви: „Храм кохання”, „Грот Діани”, „Сховище пастушок”. Бали, які тут відбувалися були надзвичайно популярними. Особливим був бал 29 червня 1843 року. В цей день молодий Тарас Григорович Шевченко познайомився з 21-річною Ганною Закревською. Є навіть версія любовного захоплення поета цією світською дамою, дружиною поміщика Полтавської губернії Платона Закревського. З образом Ганни Закревської пов’язані такі шедеври творчості Тараса Григоровича Шевченка – малярський портрет Ганни 1843 року та вірш „Якби зустрілися ми знову”, присвячений їй. На превеликий жаль, мало що залишилось на Драбівщині від рукотворних шедеврів минулих віків. Єдиною пам’яткою архітектурного мистецтва, яка занесена в державний реєстр пам’ятників архітектури є Мойсівська церква, названа на честь святих великомучеників Петра і Павла, побудована 1808 року і, на жаль, спалена в 1973 році. До цього часу на превеликий жаль повністю не відбудована. У свій час Тарас Григорович відвідував цю церкву і навіть декілька разів робив з неї малюнки.
     Рудик Микола Якович – Степанівка – народився 15 грудня 1919 року в с. Степанівні Драбівського району Черкаської області (раніше – Кантакузівської волості Пирятинського повіту Полтавської губернії) у родині хліборобів. По закінченню Степанівської семирічної школи (1935), а потім – Прилуцького педучилища (1938) працював учителем молодших класів у Рівчак-Степанівській семирічній школі, що на Чернігівщині. Осінню 1939 року був мобілізований в ряди Червоної Армії в артилерійську розвідку (м. Пушкін під Ленінградом). Брав участь у радянсько-фінській війні. У 1945 році поступив на історичний факультет Київського державного факультет ім.. Т.Г. Шевченка, який і закінчив у 1950 році. Писати вірші почав рано. Перший вірш мною був написаний у рік голодомору, а вперше надруковано було вірш "Вечір" у нашій районці в 1935 році. Коли я був студентом Прилуцького педучилища, журнал "Радянська література" (тепер "Вітчизна") опублікував два моїх вірші – "Степ" і "Вечір" (№ 12, 1937 р.). 45 років свого життя віддав дітям.
 
Маршрут № 3
     Усова Віра Панасівна – Бойківщина – народилась 27 липня 1927 року. Закінчила педагогічний технікум та Полтавську партійну школу. Двадцять років працювала на виборчій керів­ній роботі, працювала вчителем 7-річної Бойківщинської школи, а також завідуючою дитячої дошкільної ус­танови. Має урядові нагороди, ветеран війни, та праці, громадський кореспондент районної газети. Поетичні вірші почала писати із 1979 року, друкувались вони в районній газеті "Прапор Жовтня", "Драбівщині" та в обласній газеті «Черкаська правда».                   
     Запорожець Петро Миколайович – Бойківщина – народився в с. Бойківщина Драбівського району в 1954 році у сільській сім'ї. Школа, училище, потім будова, служба в армії, і знову праця й навчання. Нахил до літератури йому надав волелюбний дід Сава Григорович Галушка, якого не скорив ні Сталін ні Гітлер. Вірші почав писати ще в школі. Перші публікації побачили світ, коли був в армії в Сєвєроморську. Скоро вийде з друку збірка "Камінь Січі".
     Кирильчатенко Віталій Володимирович – Митлашівка – народився 13 вересня 1948 року в с. Митлашівка в сім'ї селянина. В 1972 році закінчив Київський інститут культури. Має 25 років бібліотечного стажу. Друкувався в районній газеті.
     Клок Галина Григорівна – Білоусівка - народилася 2 листопада 1937 року в селі Білоусівка, Драбівського району Черкаської області в селянській сім'ї. Батьки трудилися в колгоспі весь вік. Після закінчення Білоусівської середньої школи з золотою медаллю навчалася в Черкаському педагогічному інституті на філологічному факультеті, потім працюва­ла вчителем рідної мови і літератури та німецької мо­ви в Жашківському районі заступником директора школи, директором школи в Золотоніському районі, а останні роки з 1987 року — учитель рідної мови, лі­тератури та німецької мови Білоусівської СШ Драбівського району. Нині вчитель-пенсіонер. Протягом 15 останніх років веде літературно-творче дитяче об'єд­нання «Рідне слово» в цій же школі. Активно співпра­цювала з редакціями районних газет Жашківського, Зо­лотоніського, Драбівського районів. Окремі вірші дру­кувалися в «Драбівщині», «Молоді України», «Черка­ському краї». «Сільських вістях» та інших газетах. Лауреат районної літературної премії імені, Михайла Масла. Громадський кореспондент районної газети «Драбівщина».          
     Лошук Олександр Сергійович – Мехедівка – народився 15 квітня 1952 року в с. Павлівщина Драбівського району в сім'ї вчителів. У 1969 році закінчив Свічківську середню школу із золотою медаллю. 1974 року здобув професію учителя історії у Полтавському педінституті. Працював учителем на Кіровоградщині, з 1976 року викладає історію в Мехедівській десятирічці.
     Гоголь М.В. – Мехедівка - Видатний російський письменник. Проїздом на шляху до м. Одеси М. В. Гоголь зупинявся у В. Лукашевича у Мехедівці, тоді Золотоніського повіту. «Когда Гоголь ехал зимовать в Одессу, один из моих знакомых, А. В. Маркович, встретил его у В. А. Лукашевича, в селе Мехедовке, Золотоношского уезда. Это было в октябре 1850 года. Одна з вулиць смт. Драбів носить ім’я великого російського письменника.
     Гулак Микола Іванович (1822-1899 р.) – Козаче - один з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства. Народився 25 травня 1822 р. в Золотоніському повіті Полтавської губернії ( тепер с. Олімпіадівка Драбівського району, Черкаської області), в сім’ї небагатого дворянина-поміщика Івана Івановича Гулака, що мав у Золотоніському (тепер Драбівський район) повіті два хутори. Один з них Гулаківка, а нині Козаче. Ось тут і пройшло дитинство майбутнього революціонера. Закінчив юридичний факультет , здобувши ступінь кандидата правознавства. В 1845-1847 роках працював при канцеляріях київського, подільського, волинського генерал-губернаторів і в тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. У 1846 році батько купив землю на Херсонщині, куди й виїхала сім’я. Сам Микола готував себе до письменницької роботи – так хотів батько. Він був один з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, належав до лівого крила товариства, відстоював збройне повстання, повалення самодержавства, знищення поміщицького землеволодіння, стояв за народне повстання. Царський уряд у березні 1847 року в Петербурзі ув'язнив його на 3 роки в Шлісельбургську фортецю, а в 1850 році вислав на заслання у м. Перм, де перебував 5 років. У 1855 році звільнений від нагляду поліції. Потім вчителював у містах Одесі (1859-1861), Керчі, Ставрополі (1862-1863),Кутаїсі, Тбілісі (1863-1887). Помер у 1899 році і похований у місті Кіровограді.
     Марко Вовчок – Рождественське - в 1851 році сімнадцятирічна Марія Вілінська (літературний псевдонім її – Марко Вовчок став відомий з 1857 року з появою першої книги оповідань) стала дружиною колишнього кириломефодіївця Опанаса Васильовича Марковича. З того часу в колі рідних і друзів її називали Марією Марковичкою. Опанас Маркович, шукаючи місця роботи, приїхав на Золотонощину у травні 1851 року й зупинився у маєтку свого дядька Івана Івановича Керстіна, що мешкав у селі Гайворонщина, який на той час, вийшовши у відставку в чині майора, працював суддею у Золотоноші. Такого села Гайворонщина сьогодні знайти на сучасних географічних картах неможливо. Воно зустрічається на адміністративних та військових картах початку XIX століття. Зараз воно в пам’яті жителів села Рождественського як куток села від Великого Хутора. Коли ж Керстіни оселилися в Гайворонщині, ця частина села почала називатися Керстінівкою, а по-народному – Керсунівкою. Так і зараз називають куток села й греблю через річку Золотоношку. Перебуваючи на Драбівщині, Марко Вовчок в сучасному селі Рождественському (Гайворонщина, як куток села), написала одне з перших свої оповідань на російській мові, яке умовно можна назвати „Романс”, бо твір не має заголовка.
 
Маршрут № 4
     Сковорода Г.С. – Нехайки – Для Григорія Сковороди черкаська земля - це початок розквіту його поетичного обдарування, це й утвердження його філософських поглядів на суспільне життя, це й , нарешті, розробка ним своєї педагогічної теорії. Трохи більше п'яти років прожив Григорій Савович Сковорода на Черкащині (з 1754 по 1759 рік). Це був час, коли він на запрошення коврайського поміщика Степана Томари вчив поміщицько сина Василя «словесним наукам и языку». У Коврай Гри­горій Савич прибув, коли йому було тридцять два роки. За цей час він прой­шов науку в Києво-Могилянській академії, побу­вав в Угорщині, Австрії, Італії, Німеччині, Поль­щі. Як на той час це бу­ла найосвіченіша людина, що мала свої думки, й переконання щодо сус­пільного життя, культури народу, науки тощо. А потрапив у Коврай Г. Сковорода ось так. Після повернення з-за кордону Г. Сковорода одержав посаду вчителя поетики в Переяславській семінарії. Працюючи на цій посаді, він написав для семінаристів її курс «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной», де по-новому пос­тавив методику навчання учнів поетики, поклавши в основу саму природу вірша. Новаторство Ско­вороди не сподобалося пе­реяславському епіскопу Івану Козловичу, який по­чав категорично вимагати від Сковороди викладання поетики по-старому. Ніякі посилання Сковороди на авторитети не переконали тупоголового церковника, і Сковорода кинув йому: «Одна справа — палиця епіскопа, а інша — па­личка музиканта», що мало означати: хоч ти і єпископ, а нічого не тямиш у такій науці, як поезія. За це Сковорода й був видворений з семінарії. В цей час коврайський поміщик шукав учителя для свого сина. Хто ж такий був Сте­пан Томара, що, як бачи­мо, не побоявся взяти в учителі для свого сина людину, яку не могла взя­ти всесильна на той час церква, людину, яка вис­тупила проти самого єпископа? За свідченням одного з учнів Сковороди М. Ковалінського, С. Томара «від природи мав великий ро­зум, а по службі, спілку­ючись з іноземцями, здо­був добрі знання, але три­мався багатьох старих звичаїв, що властиві гру­бому вихованню, дивився з презирством на все те, що не мало гербів і родословної». В самого ж С. Томари родословна була така. Його дід, виходець з ко­зацької старшини, купив землю в гельмязівській сотні ще десь на початку вісімнадцятого століття. Покупка була узаконена гетьманським універсалом та царською грамо­тою уже при батьку С. Томари. Цими доку­ментами, як відомо, нада­валося право закріпачува­ти вільних селян і бідних козаків. Так С. Томара одержав у спадщину дво­рянське звання та багаті землі з сотнями селянсь­ких сімей біля Гельмязова, Драбова, Золотоноші, Переяслава. Двір Степана Томари, закладений ще його ді­дом, розкинувся понад річкою Ковраєць, прито­кою Супою. Основний панський будинок, як сві­дчать старожили села Коврай, містився на то­му місці, де зараз стоїть двоповерхова будова вось­мирічної школи. Тут же були хати для двірні, ко­мори, погреби, навколо сад, а берегами — густі діброви. Та найбільше ба­гатство С. Томари — це родючі поля, на яких кріпацька праця перетво­рювалася в гроші, золото, нові виїзди, бали тощо. Навколо жили такі ж самі поміщики, які неща­дно експлуатували крі­паків, пнулися у великі пани, один перед другим вихваляючись своїм ба­гатством. Це про них Григорій Сковорода писав у відомо­му своєму вірші «Всяко­му городу нрав і права»: Той безперервно стягає поля, Сей іноземних заводить телят. Ті на ловецтво готують собак, В сих дім, як вулик, гуде від гуляк... Одним з найцікавіших творів Сковороди коврайського періоду є, безпе­речно, «Сон». Знаменитий дослідник творчості Гри­горія Сковороди П. М. Попов в одній із своїх ро­біт вказував, що «Сон» Сковороди був не лише попередником, але й нат­хненником Шевченкового «Сну» («У всякого своя доля»). І справді, через форму сну Г. Сковорода показує картини панської розпусти, обжерства, бре­хні, а разом з тим тяжко­го гніту селян-кріпаків. У «Сні» поет називає поміщиків «людожерами». Подібну картину ми бачи­мо, читаючи «Сон» Т. Шевченка. Треба не забувати й то­го, що саме в цей період наростав гнів трудового народу проти насильства, який вилився в ряд повс­тань селян-кріпаків, ко­заків та міщан. Це гай­дамацький рух середини XVIII століття, повстання селян під проводом Гар­куші та повстання селян у селі Турбаях, а також втечі селян від панів на Запоріжжя, підпали пан­ських маєтків та інше. Все це проходило під ло­зунгом волі, яку так ці­нив Сковорода і яку не раз оспівував у своїх піс­нях. У Ковраї Сковорода на­писав ряд пісень, що від­значаються високою ху­дожністю, ліризмом і які потім стали народними піснями. Це «Ой ти, пта­шко, жовтобока» та «Ах поля, поля зелені». В ос­новному в коврайський період Сковорода з 30 пі­сень, що увійшли до збір­ника «Сад божественних пісень», написав не мен­ше 25. Отже, можна з певністю стверджувати, що тут, на черкаській землі, почався розквіт поетичного таланту Г. С. Сковороди. Чудова приро­да, широкі степи, густі ліси, чистоплинні ріки цього казкового куточка Черкащини були його поетичною лабораторією. Селяни Ковраю зберіга­ють перекази, що переда­ли їм сучасники Сковоро­ди, про те, як поет зуст­річав сонце біля чотирьох козацьких могил, що знаходяться й зараз недале­ко від села, як він любив просиджувати на Кравцевій кручі біля річки Каврайця, як ходив у сусідні села на ярмарки слуха­ти кобзарів, співи дівчат та парубків, як розмов­ляв з селянами. У с. Ковраї зміцніла й набула виразності й педагогічна теорія Сковорода. Він дотримувався думки й доводив це практикою, що людина повинна пізнати світ, тільки працю­ючи й пізнаючи себе, що ніяке насильство над осо­бою не здатне створити ідеал. Педагог допомагає природі особи, як садівник саду родити плоди. Його педагогічні засади можна уже б зрозуміти хоч би з таких афоризмів: «Ні про що не турбуватись, значить, не жить, а бути мертвим», «Щоб ме­не любили, я сам перший люблю», "З усіх утрат утрата часу найтяжча", «Мудрець мусить із гною вибирати зерно», "Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти". «Шукаємо щастя по кра­їнах, а воно скрізь завжди з нами», «Краще го­лий, та правдивий, ніж багатий, та беззаконний» і багато інших. Можна було б розповіс­ти й про те, як Г.С. Сковорода покинув Коврай, про його можливе перебування в Великому Хуторі, Безбородьках, Безпальчому, Нехайках та інших селах нашого району. Про це, зокрема, згадує письменник Василь Шевчук у своєму творі про Сково­роду.
     Перехрест Марія Андріївна –– народилася в с. Жорнокльови, пенсіонерка, весь вік прожила в селі. Раніше не писала, часу не вистачало, працювала в медицині. Робочий стаж – 51 рік. Зараз проживає одна. Вірші почала писати пізно. Загородська Ганна Михайлівна –– народилася в сім'ї колгоспників 26 травня 1957 року в с. Безпальче. Закінчила Безпальчівську середню школу в 1974 році. Заочно навчалася у Канівському культурно-освітньому училищі, яке закінчила в 1981 році, по спеціальності – бібліотекар. Певний час працювала в Драбівській районній бібліотеці, останнім часом – в бібліотеці Безпальчівської середньої школи. Виховуємо доньку.
     Гузь Марія Іванівна – Жорнокльови - народилася 10 червня 1937 року, в с. Каврай Золотоніського району Черкаської області. Батьки колгоспники. Моє дитинство обпалила війна. До шкоти пішла в 1944 році. Приміщення школи — колишній будинок панського маєтку. Тут вчителював Григорій Сковорода. Там тепер створено його музей. Отже, його ім'я ввійшло в мою свідомість дуже рано. Вплив на розвиток мала особлива краса природи, що відображена в ранніх віршах. Сформував любов до літератури і поезії вчитель Гельмязівської середньої школи Герман Павло Терентійович. Школу закінчила в 1954 році. Вищу освіту отримала в Черкаському педінституті. Маю про­фесію вчитель біології і основ с-г виробництва. Частина життя пройшла в с. Богдани Золотоніського району. Це батьківщина мого чоловіка. Там я працю­вала спочатку секретарем сільської Ради, а пізніше головою. З 1967 по 1968 рік працювала заступником голови колгоспу в с. Михайлівна Драбівського району. Та найбільший відрізок часу припав на життя в с. Жорнокльови — 30 років, Працювала весь час в школі.

Годинник      

Пошук

Календар       

«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Оголошення       


Copyright MyCorp © 2024

Зробити безкоштовний сайт з uCoz